Бджільництво для всіх

Контакты
E-Mail
E-Mail
Google+ Google+

onmouseover="this.width=64;this.height=64" onmouseout="this.width=47;this.height=46">
Гімн бджолярів України


Сьогодні на просторах інтернету викладено тисячі фільмів по бджільництву і знайти те що потрібно іноді буває дуже важко. Скачувати їх , та складати свою відеотеку теж накладно. От я і задумав зробити цей сайт для того щоб зробити якомога легко знайти потрібний фільм чи канал і при цьому не порушуючи прав власників цих фільмів. А для того я зібрав посилання на відео канали та на самі фільми розклавши їх по темам. Тому, будь ласка, користуйтесь всі Бажаю вам вдачі в нашій не легкій та приємній справі.

Історія бджільництва в Україні[ред. • ред. ]
Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Бортничі, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.
На території Русі бджільництво, як промисел, прослідковується з Х ст. нашої ери. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли відповідні природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашнім господарстві для освітлення і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.
Винахідником рамкового вулика та всієї сучасної (раціональної) системи бджільництва був Петро Прокопович, який жив у XIX столітті на території нинішньої Чернігівської області. У 1814 році винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім'ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі. Прокопович здійснив також цілу низку інших видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.
До інших відомих українських діячів бджільництва належать:
Василь Ващенко, (1850–1918) — один з найвизначніших діячів українського бджільництва. Розробив оригінальні протиройові методи, зробив великий вклад у вдосконалення конструкції вулика, активно поширював передові знання свого часу. Микола Вітвицький, (1764–1853) — український дослідник, автор фундаментальних посібників з бджільництва, створив розбірний «дзвоноподібний вулик», який максимально відповідає біології розвитку бджолиної сім'ї.
1910 року в Російській імперії налічувалося 6,3 млн бджолиних сімей, 1,6 з яких — на території України.
Під час Першої світової війни кількість бджолиних сімей зменшилася в 2 рази. Під час Другої світової бджільництво знову зазнало занепаду. Тому у 1945 року було прийнято декрет РНК СРСР «Про заходи з розвитку бджільництва». В 1960-ті роки відбувалося укрупнення колгоспних і радгоспних пасік. Якщо в 1955 році середній розмір пасіки становив 70 сімей, станом на 1973 рік 150 сімей у колгоспах та 250 — у радгоспах. При цьому загальна кількість сімей зросла лише в незначних розмірах (у всьому СРСР з 9 млн до 9,3).
У 1980-ті роки Україна займала серед радянських республік 2-ге місце за виробництвом меду. Станом на 1987 рік на території УРСР було 2,6 млн бджолиних сімей (30% загальної кількості в СРСР). Тоді ж виробництво меду сягало 48 тис. тон, пасічного воску — 1 тис. тон, пресового воску — 140 тон, вощини — 950 тон.
Наприкінці 1980-их в УРСР діяли 93 спеціалізовані бджільницькі підприємства та бджолоферми, серед яких виділялися два бджолорозплідницькі радгоспи в Закарпатській та Херсонській областях.
1987 року було затверджено державний ГОСТ на продукцію бджільництва, який діяв до 2006 року.
Станом на 1990 рік в УРСР було близько 4 млн бджолиних сімей (1,1 млн у приватному секторі).
До 1995 року на території України було приблизно 5 млн бджолиних сімей, котрі виробляти 60 тисяч тон меду на рік[8]. Проте згодом почався спад галузі. Кількість бджолиних сімей впала до 2 млн (станом на 2002–2003 роки). Проте зараз відбувається відновлення галузі і кількість бджолиних сімей зросла до 3,75 млн, а виробництво 2008 року перевершило радянські показники.
Сучасний стан галузі.
Світове виробництво меду становить 1,5 млн тонн на рік, і на частку України припадає 5%. За даними FAO, Україна з 2008 року займає перше місце з виробництва меду серед країн Європи (з валовим збором до 75 тис. тонн) і четверте після таких світових лідерів, як Китай (367 тис. тонн), Туреччина (81,4 тис. тонн) і Аргентина (81 тис. тонн).[10] Усього людей, які займаються розведенням бджіл і виробництвом меду, близько 700 тис. — півтора відсотка населення країни.
Споживання меду в Україні 1,2 кг на рік, що є одним з найвищих показників у світі. Серед лідерів є також Австралія (1,6 кг на рік), Греція (1,4) та Німеччина (1,1 кг).
22 лютого 2000 року Президент України Леонід Кучма підписав Закон України «Про бджільництво». Нормативна діяльність галузі більшою мірою забезпечується не цим законом, а іншими нормативними актами, в тому числі «Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва», «Порядок реєстрації пасік», «Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки» та ін.
В останній час завдяки створенню гормадських організацій, які впроваджують серед бджолярів сучасні розробки та новітні технології котрі в свою чергу допомагають підвищити рентабельність пасіки популярність бджільництва в Україні стрімко набирає обертів.
Великий внесок в розвиток галузі в цьому напрямку внесла Громадська організація « Спілка Професійних Пасічників і Апітерапевтів України».
Завдякитяжкій праці таких організацій є надія що в Україні найближчим часом з`являться великі промислові пасіки, якізможуть конкурувати з провідними промисловими пасіками світу.